Суд не може встановити факт проживання однією сім’єю разом зі спадкодавцем, якщо спадщина відкрилась до 01.01.2004

Суд не може встановити факт проживання однією сім’єю разом зі спадкодавцем, якщо спадщина відкрилась до 01.01.2004

           Особа звернулась до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

           Відповідно до посилань позивача після смерті його батька у 2003 році відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті спадкодавця є позивач та його рідний брат – відповідач. На момент смерті батька позивач більше року проживав з ним без реєстрації та вважав, що прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

          Однак, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із пропуском позивачем шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем.

          Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Суд зазначив, що пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

          Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі коли спадщина відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

          З наведеного, суд дійшов висновку, що положення п.5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст.ст. 529 - 531 ЦК УРСР.

         Пунктом 23 Постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

         Суд апеляційної інстанції не погодився з позицією районного суду та відмовив у позові. Суд зазначив, що відповідно до норм ст. 525 ЦК УРСР (1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

         Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, було визначено, які документи підтверджують вступ в управління чи володіння спадковим майном.

         Апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм ст. 1268 ЦК України. А також вказав, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою про встановлення юридичного факту постійного спільного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини. Задовольняючи позов суд першої інстанції не врахував, що законодавством, що діяло на час відкриття спадщини, не передбачено спосіб захисту спадкових прав шляхом встановлення факту проживання однією сім’єю разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та це не створює для позивача ніяких юридичних наслідків.

         ВССУ підтримав позицію апеляційного суду, залишивши його рішення без змін (ухвала ВССУ від 12.07.2012 № 212/8253/15-ц).

Оригінал повідомлення: «Українське право».