Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відповідно до статей 126, 129 Конституції України законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.
Відмовляючи у задоволенні позову до судді та суду про відшкодування майнової та моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що за відсутності обвинувального вироку стосовно судді, яким повинно бути встановлено незаконність його дій, які вплинули на незаконність судових рішень при розгляді цивільних справ, відсутні передбачені ЦК України підстави для цивільно-правової відповідальності як судді, так і самого суду. При цьому, згідно з частиною 5 статті 1176 ЦК України ані суддя, ані суд не є належними відповідачами за заявленими по справі позовними вимогами.
Колегія суддів ВССУ не погодилась з таким висновком судів і дійшла такого правового висновку.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте в зазначених випадках між позивачами та суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Такі спори не пов’язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Відповідно до статті 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції».
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз’яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз’яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв’язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз’яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
У зв’язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов’язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Зі змісту позовних вимог позивача чітко вбачається, що їх предметом є виключно процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя.
Також у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред’являються їм у зв’язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійснені оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися, щонайбільше, поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Крім того, застосування положення частини 6 статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність суду, зокрема такі, що не пов’язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті у разі їх незаконних дій або бездіяльності, і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У урахуванням наведеного колегія суддів ВССУ судові рішення скасувала та закрила провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України.
Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-28768 св 15) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Оригінал інформаційного повідомлення на офіційному веб-сайті ВССУ за посиланням.
_03_03.png)
