Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Як повідомляє інформаційне агентство «Українське право», судами розглядалася справа за позовом особи про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення сум та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що його було попереджено про майбутнє звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв’язку зі скороченням посади. Проте в порушення вимог закону не було запропоновано будь-яких інших посад, хоча вакантні посади були.
Крім того, на думку позивача, він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки у нього на утриманні є двоє неповнолітніх дітей та вагітна непрацююча дружина, він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС II категорії.
Суди розглядали справу неодноразово. Після направлення справи на новий розгляд апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції про законність оскаржуваного наказу. ВССУ відмовив особі у відкритті касаційного провадження.
Суд першої інстанції виходив з того, що в штаті відповідача були наявні вакантні посади, проте позивач не відповідав жодній з них за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння). Позивач не має ані вищої, ані середньо-спеціальної освіти, які є обов’язковими для всіх вакантних посад у товаристві, наявних у період вивільнення працівника. А тому за висновком суду звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства та підстави для його поновлення на роботі відсутні.
Позивач звернувся до ВСУ з заявою про перегляд судових рішень та вказував, що у іншій справі суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідачем жодна вакантна посада не була запропонована позивачу, а лише констатовано відсутність саме у позивача достатньої кваліфікації для заняття посад, які існували на час попередження та звільнення, а тому відповідачем було порушено порядок вивільнення працівників, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, у зв’язку з чим наявні правові підстави для визнання незаконним наказу.
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви позивача, а рішення судів визнав законними.
Відповідно до правової позиції ВСУ у справі розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з’ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
ВСУ роз’яснив, що передбачений статтею 49-2 КЗпП України обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника є однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату.
Суд зазначив, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Разом з тим, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про об’єктивну неможливість товариства - відповідача запропонувати особі наявні вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати за кваліфікаційним рівнем, а відтак звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства (постанова від 09.08.2017 у справі № 6-1264цс17).
_03_03.png)
